Зенит

Протягом усієї своєї історії фотоапарати з маркою Красногорського механічного заводу (КМЗ) експортувалися не лише до країн, що розвиваються, але й до Німеччини, Італії, Австрії, Франції та Англії, де успішно конкурували із західною продукцією. «Зеніти» серії «Е» стали наймасовішими дзеркальними камерами у світі: всього їх різних модифікацій було вироблено близько п'ятнадцяти мільйонів. Фотоапарати «Зеніт» нерідко ставали лауреатами престижних премій та удостоювалися захоплених відгуків з боку громадськості, засобів масової інформації та експертів. Так, наприклад, у 1979 році популярний англійський журнал для фотолюбителів «What camera?» визнав «Зеніт-ЕМ» найкращим апаратом року.

А все почалося одразу після закінчення Другої світової війни, коли Красногорський механічний завод отримав завдання щодо випуску мирної продукції: проекційні апарати для державної бібліотеки ім. В.І. Леніна, театральні біноклі та, нарешті, фотоапарати. У 1947 році на КМЗ було закладено виробничу базу для виготовлення фотоапаратури та наукових приладів. Через рік були випущені перші п'ятдесят апаратів «Зоркий», які отримали велику популярність і стали прообразом серії «Зеніт».

Історія безпосередньо фотоапаратів «Зеніт» розпочалася у 1952 році, коли подальші експерименти та конструкторські розробки моделі «Зоркий» привели до появи нового дзеркального малоформатного фотоапарата. У 1955 році було випущено перший по-справжньому масовий апарат сімейства «Зеніт» - «Зеніт-С», який отримав покращений затвор та синхроконтакт.

«Зеніт» і «Зеніт-С» мали дзеркало, яке опускалося тільки при зведенні затвора, таким чином, кадр у видошукачі був видно тільки при зведеному затворі. Оскільки залишати затвор у зведеному стані було досить шкідливо для його пружин, то на ранніх «Зенітах» чітко діяло правило, відоме кожному їх власнику: «Звів затвор – знімай».

Після того, як були розроблені та поставлені на поточне виробництво високоякісні далекомірні камери типу «Зоркий-3» і «Зоркий-4», не поступалися світовим аналогам, на Красногорському механічному заводі вирішили створити і новий «Зеніт». При цьому спочатку він отримав назву «Кристалл».

Цей фотоапарат мав надточний і надміцний корпус з алюмінієвого сплаву, який представляв собою одну єдину деталь, що випередила світовий рівень розвитку дзеркальних фотоапаратів на багато років уперед. Крім того, литою стала і верхня кришка апарату, причому литою з дуже товстими стінками. У 1962 році фотоапарат став називатися вже «Зеніт-3М»: відмінність від «Кристала» була тільки в оформленні верхньої кришки, яка перестала бути такою монументальною.

«Зеніти» третього сімейства стали першими «мільйонниками» у радянській фотопромисловості і також першими пішли у масовий експорт. У цей же період у Німеччині для масового випуску була замовлена автоматична лінія верстатів, що дозволяє виробляти високоточну обробку корпусів, що стало технологічною основою для виробництва фотоапаратів на КМЗ аж до кінця 90-х років. На зміну успішному третьому сімейству апаратів прийшов зовні громіздкий, великий і важкий «Зеніт-4».

У нього були свої переваги – це достатній для середини 1960-х діапазон витримок, а головне, те, чого немає на багатьох сучасних камерах - синхронізація на будь-якій швидкості затвора з будь-якими спалахами. Крім того, «Зеніт-4» вперше отримав вбудований експонометр та видошукач. Робота експонометра була можлива без обмежень як з призмою, так і з зручною шахтою з лупою для точної наводки. Видошукач став величезним плюсом цієї камери, проте був один суттєвий недолік - затримка між натисканням на спуск і спрацьовуванням затвора, яка по суті повністю вбивала все те хороше, що було у цьому апараті.

П'яте сімейство фотоапаратів «Зеніт» стало справжнім проривом у радянській та західній фотопромисловості. Справа в тому, що в «Зеніті-5» вперше у світі серед серійних масових камер загального призначення з'явився вбудований електропривод.

Живився він від формально незмінної акумуляторної батареї, але складеної зі звичайних акумуляторів типу «Д» (які можна було замінювати в міру виходу з ладу), протягував плівку зі швидкістю близько 1-1,5 кадру в секунду і заряджався від мережі 127 або 220 вольт за допомогою зарядного пристрою, що продавався в комплекті. В інших компонентах камера не відрізнялася від свого попередника «Зеніту-4».

Наступне покоління апаратів – «Зеніт-6» - відрізнялося значним спрощенням і обмеженими можливостями. Зокрема, камера не була оснащена експонометром. Камера під назвою «Зеніт-66», випущена в цей же час, відрізнялася від «Зеніту-3М» лише повертаючим дзеркалом, яке давало можливість бачити кадр у видошукачі до зведення і одразу після спуску затвора.

Вищезгадані апарати «Зеніт» п'ятого та шостого сімейства спіткала одна і та ж доля – швидке забуття. Справа в тому, що на зміну їм прийшов новий апарат «Зеніт-Е», який став справжньою класикою. Власне кажучи, коли ми говоримо фотоапарат «Зеніт», найчастіше згадуються саме невибагливі, надійні та довговічні камери «Зеніт-Е», які розійшлися світом десятками мільйонів штук.

«Зеніт-Е» увібрав у себе все найкраще від своїх попередників. Різьбове кріплення об'єктива та м'який, чудово відчутний спуск затвора, підйомне дзеркало постійного візування, вбудований експонометр та інші технологічні особливості стали основою успіху цих камер. Час, що проходить між натисканням на кнопку спуску і початком руху шторок затвора, у цієї моделі, мабуть, найменший серед усіх «Зенітів», що дозволяє знімати рух «на льоту», а не із затримкою у чималі частки секунди.

Фотоапарат «Зеніт-Е» мав феноменальний успіх, він масово продавався як у Радянському Союзі, так і за кордоном. Попит на ці камери був такий, що у Білорусі, у місті Вілейка, за технічної допомоги КМЗ було розгорнуто нове виробництво фотоапаратів. Щоправда, якщо якість перших випусків була на належному рівні, то наприкінці 1980-х - початку 1990-х років білоруські «Зеніти» поч

али значно відставати від своїх підмосковних побратимів.

Більш дешевим і простим варіантом моделі «Зеніт-Е» став фотоапарат «Зеніт-В», що випускався з так званим зовнішнім експонометром, який фотограф у разі потреби міг купити окремо.

Надалі апарати сімейства «Зеніт-Е» стали помітно застарівати, і КМЗ вимагалося покращити фотоапарат, не здорожуючи його і одночасно не ламаючи важко налагоджене масове виробництво. Тому всі технологічні новинки були досить скромними. Так з'явилися апарати «Зеніт-ЕМ» та «Зеніт-БМ», які відрізнялися стрибаючою або, як у нас говорили, «моргаючою» діафрагмою.

Унаслідок цього оперативність роботи з об'єктивами, оснащеними механізмом такої діафрагми (індекс «М»), різко підвищилася. Другим доповненням став фокусувальний екран, який отримав у центрі мікропризм, що значно полегшили точну наводку на різкість. У новому сімействі «Зенітів» під назвою «TTL»/«12» було внесено зміни в конструкцію затвора, що підвищили точність відпрацювання витримок та рівномірність ходу шторок.

Необхідність у цьому нововведенні була пов'язана з тим, що поступово в країні розвивалася кольорова фотографія, і ці питання ставали життєво важливими, особливо при зйомці на слайди. Найдовговічнішим з апаратів цієї серії у виробництві на Красногорському механічному заводі став «Зеніт-11»: останні такі камери були зібрані на КМЗ аж у 1992 році.

Цей фотоапарат випускався протягом одинадцяти років і добре зарекомендував себе в експлуатації. Існували й інші модифікації апаратів «Зеніт», які мали як свої технологічні нововведення, так і суттєві недоліки. Деякі з них, як, наприклад апарат «Зеніт-18», були незабаром зняті з виробництва через конструктивні недоробки.

Апарат «Зеніт» став справжньою гордістю і яскравим досягненням радянської фотопромисловості. Народжені у 50-60-ті роки камери «Зеніт» прожили довге життя і навіть пережили свою епоху. І сьогодні багато любителів фотографії не відмовляються від своїх «Зенітів», незважаючи на появу сучасних, більш молодих і точних автоматичних апаратів. На ці камери зняті щасливі моменти з життя мільйонів людей по всьому світу. «Зеніт» увійшов до історії як наймасовіший дзеркальний фотоапарат XX століття!